Федеративна республіка Україна ПРОЕКТ

21 Березня , 2012

Як це не парадоксально звучить, але саме унітарний статус України є генератором нестабільності країни і прихованою загрозою її територіальній цілісності. Сильні регіональні відмінності, неоднорідність етнічного складу територій є постійним чинником, що визначає мотивацію суспільної поведінки населення при обговоренні будь-яких загальноукраїнських питань.Результати практично всіх виборчих кампаній України останніх 18-ти років переконливо свідчать про те, що політична конкуренція відбувається не між партіями, ідеологіями, а між регіонами. І причина цього в тому, що нинішня правова система не враховує, просто ігнорує регіональні і етнічні відмінності, які, тим часом, є одним з найголовніших чинників політичної поведінки населення. Впродовж 15-ти років ми спостерігали за тим, як будь-яка виборна кампанія перетворювалася на зіткнення Заходу і Сходу.
Federal Republlic of Ukraine _Map
Унітарний статус України не дає населенню територій можливості для реалізації уявлень про облаштування свого місцевого, регіонального життя. Тому для захисту своїх територіальних особливостей регіональні діячі вимушені претендувати на владу у всій Україні. В умовах унітарної держави єдина можливість для регіону захистити свою регіональну ідентичність – це добитися влади представників регіону НАД ВСІЄЮ Україною. Таким чином, унітарність держави наділяє будь-який місцевий конфлікт з приводу реального або уявного утиску прав місцевого населення кризовим потенціалом загальнонаціонального масштабу.
Правове ігнорування територіальних і етнічних відмінностей неминуче стане у результаті причиною якнайглибшої кризи української державності і територіальної цілісності, яка буде підірвана спробами регіональних співтовариств відстояти своє право на те, щоб залишатися самими собою на своїй землі.
Якщо Україна не знайде способу дати регіональним співтовариствам право на власне облаштування, зберігши при цьому механізм відтворення загальноукраїнської єдності, то її неминуче чекає доля Австро-Угорщини або Російської імперії, адміністративно-правова система яких фактично ігнорувала наявність яскраво виражених територіально локалізованих етнічних, релігійних, культурних особливостей.
Щоб не звертатися за аргументами до історії, досить подивитися на нинішню кризу державності в Молдові, Югославії і Грузії. І там і там єдність країни виявилася підірваною через спроби уніфікації правової системи без урахування стійких, історично обумовлених територіальних і етнічних особливостей.
Якщо звернутися, наприклад, країн Євросоюзу, членства в якому добивається Україна, то можна відзначити, що в Європі лише дві крупні (зіставних з Україною по території і населенню) держави – Франція і Польща – є унітарними. Але та ж Франція, що відстоює унітарний принцип, порівняно недавно зіткнулася з кривавою алжирською кризою і у результаті втратила свої північноафриканські провінції. І до цих пір Франція стикається з проблемою Корсіки,  що наполегливо чинить опір уніфікації, – і вже відступає перед зростаючим корсіканським автономізмом.
Інша унітарна країна – Польща. Але базою для польської унітарної моделі є етнічна однорідність країни. При цьому слід пам’ятати, що це було досягнуто в результаті тотальної депортації німців і українців зі своєї території після Другої світової війни, а також виштовхування з Польщі тих євреїв, яких не встигли винищити нацисти. Слава богу, Україна не хоче і не може використовувати такі методи! Етнічна, релігійна, мовна і культурна різноманітність її територій – особливість України, що не зміниться найближчим часом.
Проводити жорстку політику українізації, як цього вимагають ультра націоналісти, з метою асиміляції національних меншин – Україна не в змозі. На відміну від тієї ж Латвії, національні меншини України мають більший набір засобів для впливу на ситуацію. І будь-яка спроба насильницької українізації спричиняє за собою радикалізацію антиукраїнських ідей серед значної частини громадян України(особливо за наявності такого сусіда, як Росія, що завжди опікується   інтересами своїх колишніх співгромадян,теперь громадян незалежної держави)
Наївно думати, що надія ультранаціоналістів на вступ України в ЄС понизить гостроту цих міжрегіональних і міжетнічних суперечностей. Наприклад, за час довгого перебування Іспанії у складі Євросоюзу не тільки не розв»язана проблема Країни Басків, але до неї додалася і проблема Каталонії. Членство в Євросоюзі не згладило міжрегіональних суперечностей в Італії, не вистигає згадувана корсіканська проблема у Франції.
У випадку з Україною ситуація швидше посилюватиметься внаслідок того, що до українсько-російських суперечностей додаються національні претензії угорців, кримських татар, вже видно саме національна перспектива і українсько-румунських (молдавських) суперечностей. І ці претензії наростатимуть все більш нестримно як через іманентні причини, так і через вкрай незграбну українізаторську політику сучасного Києва. Крім того, українська етнічна спільнота сама по собі нестабільна – є глибокі культурні відмінності і світоглядні суперечності між українцями Галичини і українцями східної України.
Українська ситуація парадоксальна – послідовне прагнення влади консолідувати багатонаціональне населення для формування єдиної української нації приводить до політичної дестабілізації, посиленню міжнаціональних суперечностей і до погроз територіальній цілісності країни. Причина цієї парадоксальності – унітарний принцип побудови української держави, який не відповідає культурній і етнічній багатоваріантності регіонів, що історично склалася. Парадокс і в тому, що територіальна і історична ойкумена сучасного українського націоналізму – Західна Україна – юридично не існує, роздроблена в ще радянських межах областей і позбавлена єдиного політичного голосу.
15 років незалежності України свідчать, що посилювання наявних міжрегіональних і міжетнічних суперечностей відбувається також в періоди відмови країни від нейтральної зовнішньої політики. Захід України украй насторожено відноситься до будь-яких ідей взаємодії з Росією. Дуже хворобливо сприймається військова присутність Росії на території України. А російськомовний Схід України різко негативно відноситься до перспектив участі країни в антиросійських організаціях (НАТО і ГУАМ) і заходах.
Таким чином, будь-який вибір на користь приєднання країни до тієї або іншої військово-політичної конструкції є дестабілізатором внутрішньої ситуації. Перспективи будь-якого не нейтрального вибору породжують неминучі внутрішні дискусії, які тільки підсилюють існуючі суперечності і ментально розривають країну. (Абсолютно безпідставною представляється теза про те, що членство України в НАТО – є проміжний етап на шляху в Євросоюз. У тому ж Євросоюзі є нейтральні країни, що не входять у військові блоки, – наприклад, Австрія, Швеція, Фінляндія. З іншого боку, є країни – члени НАТО, які довгий час безуспішно намагаються вступити в Євросоюз, – наприклад, Туреччина.)
Таким чином, конституційна трансформація України з унітарного у федеральну державу, а також неухильне відстоювання принципу нейтральності, є найважливішими умовами вирішення внутрішніх суперечностей країни.
Культурні і етнічні відмінності регіонів України обумовлені різницею їх історичних доль. Багатовіковий досвід одночасного існування територій України в різних політичних, культурних, релігійних умовах сформував в кожній з цих територій унікальний етнокультурний тип. Будь-яка спроба уніфікації з боку центральної влади перетворюється на спробу нав’язування одного етнокультурного типу як обов’язковий для останніх. У таких умовах досягнення єдності країни і побудова єдиної нації неможливі. Такий був негативний радянський досвід і сталінській “українізації” в 1920-і – 1930-і рр., і досвід брежнєвської “русифікації” в 1960-і – 1970-і рр.
Україні міг би стати в нагоді досвід Німеччини, країни, зіставної з Україною за площею території, кількості населення і, головне, по ступеню відмінностей між окремими регіонами.

http://federal.elitno.net/project_ukr.html

Advertisements

Компромат.Україна Компромат.Укр

4 Серпня , 2007

НАРОД ПОВИНЕН ЗНАТИ СВОЇХ “ГЕРОЇВ”

“Тільки я не можу зрозуміти,хто у вас опозиція”.В.В.Путін

тут буде збірка “найбільш кричущих” фактів і  матеріалів на наших політиків.

Посилання на джерела обов”язкове !!!

“Чорний піар” буде видалятись!

всі матеріали у “коментарях”.

1. Ю.ЛУЦЕНКО. “МЕГАБЛОК”

2. В.БОЙКО. “СПУ”,”КПУ”

3.В.Балога .Секретаріат Президента

4.ТАРАС ЧОРНОВІЛ . Партія Регіонів

5.Петро Ющенко.”НАША Україна”

6.Петро Симоненко.КПУ.
7.Андрій Деркач.”СПУ”
8.Ігор Єремєєв ,”блок Литвина”
9.Ганна Герман,”ПР”
10 .Роман Зварич, “НУ”
11.Д.Фірташ.”НУ”,”ПР”
12.Марчук Євген Леонідович,бувший секретар Рнбо
13. Олександр Фельдман ,БЮТ.

14. Анатолій Кирилович Кінах ,ПР.

15.Медведчук Віктор.СДПУ(0)
16.Дмитро Табачник,”ПР”.
17.Кендзьор .НРУ
18.Катеринчук Микола Дмитрович. “Ну”.

Багато докладних досьє на політиків є на сайтах
http://files.korrespondent.net/politics
http://www.kompromat-ua.com